Наразі ще не подано жодної петиції

ЛІТЕРАТУРНА КРИЖОПІЛЬЩИНА   

 Ти гідний край людей своїх великих                                                                                                                                      

Наша щедра Подільська земля по­дарувала світові багатьох видатних постів і прозаїків. Вони засяяли на літе­ратурному небосхилі негаснучими зірками, зігріваючи своїм світлом сер­ця не одного покоління, щоб помріяти на природі, поговорити з деревами, мов із живими людьми, осягнути по­глядом велич безмежного неба. І коли над нами пропливає невагома хмарин­ка у променях сонця, що зібралось за обрій, мимоволі пригадуємо "Крила рожевої чайки" - Миколи Трублаїні.

Кожен із нас до певної міри роман­тик, романтиком бук і Микола Петрович, наш славетний земляк.

Він народився 25 квітня 1907 року в селі Вільшанці М’ястківської волості Ольгопільського повіту (тепер Крижопільський р-н). Батько - лісоруб, мати - вчителька.

У 30-х роках, ставши відомим жур­налістом, Трублаїні робить декілька мандрівок в Арктику на криголамах "Літке", "Сибіряков" і "Володимир".

Вітчизняна війна застала Миколу Трублаїні на посаді директора Харківського філіалу видавництва "Ра­дянський письменник". У вересні 1941 року виїхав на фронт. Працював у ре­дакції фронтової газети "Знамя Роди­ны". Був тяжко поранений. Помер у санітарному поїзді 4 жовтня 1941 ро­ку, похований у місті Ровеньки Ворошиловградської області. Його ім'ям названо теплохід, що курсує по Дніпру, школа і бібліотека Харкова, вулиці в селах на Вінничині.

У Вільшанці, на його батьківщині, створено народний меморіальний літе­ратурний музей. Встановлено щорічну літературну премію ім. Миколи Труб­лаїні, відкрито пам'ятник в Ровеньках.

Багато його творів присвячено ек­спедиціям на північ: "На морі", "Літке", "На півночі", "Ангара", повість "Лах­так" - про героїчне життя радянських полярників. Саме тут, на півночі, гар­тувався характер і воля письменника.

Понад тридцять книг видав наш сла­ветний земляк. Вони перекладені на різні мови світу і з задоволенням чита­ються людьми різного покоління.

Не менш відомий наш співвітчизник, людина сонячної душі - Андрій М’ястківський, що народився 14 січня 1924 року в селі Соколівка Крижопільського району і сім'ї селянина.

Закінчив Тульчинську фельдшерсь­ку школу і Вінницький педінститут. Працював сільським фельдшером, учи­телем, в редакції журналів та у видавництвах. Учасник війни, має нагороди. І всі його книги - це відображення творчої і життєвої біографії. Це пода­роване людям натхнення. Здобуток Андрія М’ястківського нараховує близько 50 книг, серед яких роман "Жито на камені", повість "Вирій", книжка новел та образків "При світлі соняшників".

Існує давня відома істина: у хорошо­го вчителя не може бути поганих учнів. Микола Рябий - саме з тих вдячних учнів, хто не відвернувся від світла знань і досвіду старшого друга. Саме так, друга. Бо незважаючи на різницю у роках, Андрій Пилипович сприймав Миколу Рябого своїм товаришем по пе­ру, уважним слухачем і добрим другом.

Село Соколівка знаходиться поряд із Заболотним, де народився Микола Олександрович. І часто друзі зустріча­лися у привітній господі Андрія М’ястківського, щоб обговорити нові події на літературній ниві, висловити свої думки з приводу нової книги відо­мого чи незнаного письменника.

Микола Рябий народився 7 грудня 1936 року в селі Заболотному Крижопільського району в сім'ї колгосп­ника. Закінчив гірничий технікум і факультет журналістики Київського університету. Видав чимало книг, серед яких - романи "Берег", "Вікно", "Земле-духи", "Облава на озброєного вовка".

Яскрава зірка Анатолія Бортняка засвітилась 27 квітня 1938 року в селі Олександрівка Тростянецького району в сім'ї вчителів. Згодом сім'я пе­реїхала у село Жабокрич Крижопільського району, де жив і вчився у школі майбутній поет. Після закінчен­ня філологічного факультету Одесько­го університету працював на жур­налістський ниві. Анатолій Бортняк - автор багатьох ліричних і гумористич­них збірок, лауреат премій В. Сосюри, С. Олійника, М. Коцюбинського, О. Копиленка.

Мабуть, чув Анатолій Агафонович і про славетного майстра веселого слова Миколу Баранчеєва. До нас, у Крижопіль, доля занесла поета-гумориста у 1931 році, де він працював на посаді секретаря райредакції. Микола Баранчеєв теми для своїх гумористичних віршів-замальовок брав із самих глибин життя. Його твори схожі на народні пе­респіви, і з впевненістю можна сказати, що більшість із них народні колективи з радістю взяли б у свій репертуар.

І відомий нам Андрій М’яст­ківський, будучи початківцем, перш ніж друкувати свої вірші у газеті, йшов з ними до Миколи Іларіоновича, щоб отримати хорошу пораду від досвідче­ного поета.

При підтримці видатного гумориста Степана Олійника була видана збірка гуморесок М. Баранчеєва "Весела про­полка".

У сузір'я крижопільських поетичних Стожар входять яскраві зірки поетич­ного слова, завдяки яким процвітає наш край, наче пишний диво-сад.

До таких негаснучих зірок нашого поетичного сузір'я належать Павло Мирончук (1915 р. н.), Микола Музичко (1933), Михайло Йосипенко (1934), Микола Сиротюк (1915), Григорій Хом'як (1929), Михайло Цехмейструк (1920), Микола Завальний (1947), Ми­кола Гринчук (1935 р. н.).

Серед них і Володимир Яворівський - прозаїк-публіцист, автор гострих правдивих публікацій і пере­дач про насущні проблеми простого народу. Людина, яка сприймає чужий біль, наче свій, яка нещадно громить ворогів демократії й обездолених, Во­лодимир Яворівський - лауреат дер­жавної премії ім. Т. Г. Шевченка.

Хочеться згадати добрими словами і Миколу Калісецького, який називає себе "поетом палким сільських пей­зажів". Працював у рідному сілі Павлівка в колгоспі, потім учителював і поряд з ним по життю йшла поезія, як поклик душі та серця. Він - автор кількох поетичних збірок.

Коли пишеш про своїх учителів, ду­ша наповнюється радістю й особливим теплим світлом. Прокладаючи стежин­ку до далекого Парнасу, я завітала 9 років тому до Миколи Кучковського. Пам'ятаю, як м'яко, але водночас на­полегливо він спонукав мене спочатку до перекладу віршів із близької мені російської мови, потім - до пошуку вдалих поетичних образів.

Я намагалася наслідувати манеру написання свого вчителя, але Микола Володимирович радив знайти свій стиль у поезії. Нині я гадаю, що завдя­ки його порадам стала на свій шлях.

Микола Володимирович належить до тих людей, які пишуть не заради гро­шей, а заради поезії, як потреби душі. Він не лише учитель для мене, це і пре­красний поет, філософ, перекладач. Його збірки "Погляд", "З парадного входу" та переклади з польської мови "Срібна акація" - яскравий приклад людини неординарної і водночас лагідної, ніжної, коли читаю його інтимну лірику.

Поезія та жінки - це завжди хвилю­юча тема. Моїми улюбленими поетесами завжди були і будуть Леся Ук­раїнка, Ліна Костенко, Ірина Жиленко, Ніна Гнатюк, Ганна Чубач. Їх по­езія, як пісня. І коли прислухаєшся до кожного слова, здається, то не слова, а промені золотого сонця, що торкають­ся ніжно струн душі.

Мабуть, на такій поезії виховува­лись і поетеси нашого Подільського краю Наталія Струтинська, Ольга Лук'яненко, Олена Мужилівська, Людмила Третякова, Юлія Джугастрянська, Наталя Корнівська, Віра Ковтиха та багато інших молодих поетес. Хоча не всі вони мають власні поетичні збірки, та в душі кожної з них теплить­ся та Божа іскра, яка палає для всіх і зігріває теплим дотиком ніжності і лю­бові.

Наталія Струтинська наче створена природою для того, щоб оспівувати навколишній чудовий світ. Світло-ру­сяве волосся, наче німб, освітлює одухотворене спокійне вродливе обличчя. І професія благородна - вчитель рідної мови та літератури. Як учням не полю­бити той світ, до якого запрошує На­талія Іванівна у своїх віршах. Чи спра­ведливо було б пропустити хоч одне слово з вуст чарівної феї - Музи По­езії. І линуть на чистий аркуш паперу охайні рядочки вірша, а потім злітають у висоти безмежного неба білокрилим голубом.

Ось вже 18 років не відпускає Наталію Струтинську вільний голуб поезії, а то й ще раніше. Бо першого сво­го вірша поетеса написала у шкільні роки. І ростуть у сімейному гніздечку два синочки, зберігаючи мамине ду­шевне тепло у своїх серцях. А хто про­читає збірочки поетеси "Освідчення" та "Прогулянка під дощем", ще раз пе­ресвідчиться у непересічному таланті чудової жінки.

Бортняк Анатолій Агафонович                                                                                                                                                       (27.04.1938-22.07.2009)

27. ІV 1938, с. Олександрівка Тростянецького району Вінницької області.

Поет. Закінчив Жабокрицьку середню школу в Крижопільському районі, Одеський університет (1960).працював у Тульчинській районній газеті, у Вінницькому облтелерадіокомітеті. З 1992 – в редакції «Вінницької газети». У 1974 – 1986рр. очолював вінницьку організацію СПУ. Друкується з 1955. Перша збірка – «Мелодія» (1965). У збірках «Немирівське шосе» (1966), «Добро» (1968), «Полустанок» (1973), «Внесок» (1976), «Батькове вогнище»(1989), «Синоніми до України»(1993), «Журавель у небі»(1996) постає героїчне минуле рідного краю , сучасне життя, проблеми екології, розвитку рідної культури і мови. Автор збірок гумору і сатири «Бажаю успіху!», «Майте на увазі» (обидві – 1981), «Невже таке буває?» (1984), «Де правда де вигадка?»(1986) та ін. Працює також у жанрі пародії (збірка «Поезія в натрус»,1982), видав книги «Вибране: Лірика ,гумор , сатира», 1988, «Витверезник для лірики» ,1992. Видав збірку бесід про культуру рідної мови «Ну щоб, здавалося слова…», яка вийшла двічі: у Вінниці 1992 та в Києві 1994. Перекладає , пише публіцистику. Окремі твори А.А.Бортняка перекладено російською, польською ,болгарською, словацькою , угорською та іншими мовами. Лауреат премій імені В.М.Сосюри (1985), ім. О.Копиленка (1987), ім.С.Олійника (1992), «Срібний Еней»(1993), ім. С.Руданського(1995) . Двічі відзначався премією журналу «Перець», став переможцем кількох літературних конкурсів.

Премії

  • Лауреат обласної комсомольської премії ім. М.Трублаїні.(1966).
  • Лауреат премії ім.Коцюбинського(1981).
  • Лауреат премії ім..В.Сосюри(1985).
  • Лауреат премії ім.С.Олійника(1992).
  • Лауреат премії ім.С.Р уданського(1995)
  • Лауреат Міжнародної премії за сатиру і гумор(Філадельфія,США,1995).

Література.

Видання творів А.Бортняка

  • Бортняк, А. Довголіття: вірші. –   Одеса: Маяк, 1970.-134с.
  • Бортняк, А. Серце дня: лірика. – Одеса: Маяк, 1972. -79с.
  • Бортняк, А. Право: поезії. –Одеса: Маяк, 1975. -48с.
  • Бортняк, А. Внесок: вибрані поезії. –К.: Дніпро, 1976.-175с
  • Бортняк, А. Полустанок: поезія. –К.: Рад. письменник,1973.-91с.
  • Бортняк, А. Русло: поезії. –К.: Рад. письменник, 1977.-80с.
  • Бортняк, А. Голос обов’язку: поезії. –К.: Молодь, 1978. -127с.
  • Бортняк, А. Батькове вогнище: поезії.-Одеса: Маяк, 1979. -87с.
  • Бортняк, А. Хата Заболотного: вірш/А.Бортняк // Сільські новини. – 1980.-18 березня.
  • Бортняк, А. Лист турецькому султану, або як би написали його на місці писаря січі Запорізької деякі з сучасних поетів – сатириків та гумористів /А.Бортняк // Літературна Україна. -1980. -5 серпня.
  • Бортняк, А. Біля пам'ятника П.О.Желюку: Сигнали точного часу: вірші/А.Бортняк // Вінницька правда. 1980. -5 серпня.
  • Бортняк, А. Майте на увазі: Гумор і сатира. – Одеса: Маяк, 1981.-95с.
  • Бортняк, А. Невже таке буває? Сатира і гумор. – К.: Рад. письменник, 1984.-103с.
  • Бортняк, А. Рідному селу Жабокричу: вірш // Сільські новини. -1985.-16 листопада.
  • Бортняк, А. Де правда, де вигадка? Сатира та гумор. – Одеса: Маяк, 1986.-150с.
  • Бортняк, А. Адреса: поезії. - К.:Рад. письменник, 1987.- 158с.
  • Бортняк, А. Вибране. Лірика, гумор, сатира. –К.: Дніпро, 1988.-29С.
  • Бортняк, А. Поки дихаю, поки живу: поезії. – Одеса: Маяк, 1989.-112с.
  • Бортняк, А. Да или нет? Стихи для дошк. возр. – Одеса: Маяк, 1990 -29с.
  • Бортняк, А. Важке щастя. Вибрані поеми та віршовані цикли з авторськими коментарями. – Вінниця: Континент – прим, 2003.-200с.
  Гандзюк Олена Володимирівна ( нар. 02.04.1970)

Народилася 2 квiтня 1970 року у с. Крикливцi Крижопiльського району Вiнницькоi областi , у сiм'ї вчителiв. Закiнчила середню загальноосвiтню школу №1 у смт Крижололi. Навчалася у Вiнницькому державному педагогічному інститутi на вiддiленнi iноземних мов фiлологiчного факультету. Одержала спецiальнiсть учителя англiйської та нiмецької мов. Працює у середнiй школi №1 смт Крижополя. Щиро любить художню лiтературу. Друкує  вiрші на сторiнках районної  газети «Сільські новини» , областної газети — «Подолiя». Збiрки поезiй «3елена заметiль» , «Ріка любові».

Завальний Микола Якович  поет, журналіст, селекціонер ( 01.01.1947)

   Народився 1 січня 1947 року в с. Крикливець Крижопільського району. За фахом -агроном, журналіст. Від природи Микола Якович наділений талантом поета і художника. Друкував свої поезії в районній, обласній, республіканській пресі. З-під його пера вийшли з друку 8 поетичних збірок, 3 книги гумору та сатири і 3 книги прози.

Під час служби на флоті Микола Якович побував у багатьох країнах, де бачив цікаві екзотичні рослини. З'явилось бажання зайнятись акліматизацією різних видів рослин і дерев в умовах Придністров'я.

Після клопіткої, наполегливої праці біля власного будинку з'явився ботанічний сад, де ростуть і плодоносять дерева з різних країн: каштан їстівний, кедр корейський, маслина японська, слонове дерево, китайський лимонник, бальзамове дерево, аралія маньчжурська, ківі, глід мексиканський.

Микола Якович вивів ковбасне дерево, яке взимку росте в кімнаті, а влітку плодоносить надворі.

У його саду багато екзотичних рослин, які акліматизовані ним на Вінниччині: малина австралійська, мушмула кавказька, лавровишня, малинове дерево, тис ягідний, черемха американська, горіх пекан, інжир, принсепія китайська, тюльпанове дерево, магнолія, мигдаль, чорний абрикос, персики, нектарини, вишні з багатьох країн, а також овочеві культури: багаторічний огірок, перце-помідор, огірки з Китаю, Індії, Японії, Мадагаскару, Мексики, Антильських островів, Африки, Океанії. З оранжерейних рослин Микола Якович вирощує банани, ананаси, помідорне дерево, хурму японську, цукеркове дерево, анонку, пепіно. каву, лимони, мандарини, апельсини, авокадо.

Микола Якович вивів понад 30 сортів винограду й більш як 100 сортів плодових культур. У його доробку - 10 сортів помідорів з яких 4 - кімнатні, 4 сорти огірків, 6 сортів баклажанів, 2 сорти перцю.

Зараз агроном-селекціонер працює над виведенням нового сорту картоплі, яка не буде ушкоджуватись колорадським жуком.

Гордістю М.Я. Завального є кімнатний гранат, ремонтний лимон, мандарин, безколючковий рожевий аґрус, червонолистий персик, яблуня "Ренет Білоножків", слива "Подільська рання", однодомна актинідія та багато інших плодових рослин.

Як поет, художник, селекціонер, М.Я. Завальний займається громадською роботою. Він частий гість навчальних закладів Вінниччини та інших областей. Коли приїздить на зустрічі, то обов'язково щось дарує - свої книги, картини, рослини або екзотичні плоди. Так, наприклад, Яворівській загальноосвітній школі Микола Якович подарував колекцію своїх картин.

Давня дружба єднала Миколу Яковича з композитором і співаком Назарієм Яремчуком. Один із нових сортів, виведених подолянином, буде присвячений світлій пам'яті співака.

З різних куточків України до нього звертаються за порадою, за насінням, за саджанцями, за лікарськими рослинами. У міру своїх можливостей селекціонер не залишає без уваги жодного листа, жодного прохання чи пропозиції.

Жити й працювати для людей на благо рідної України - життєве кредо М.Я. Завального.

  М’ястківський Андрій Пилипович ( 14.01.1924 - 17.11.2003)

14.1.1924. с. Соколівка, тепер Крижопільського району Вінницької області.

Поет, прозаїк, драматург, перекладач. 1939 року після семирічки вступив до Тульчинської фельдшерсько – акушерської школи, навчання в якій перервала війна. З квітня 1944 до травня1945 –на фронті , брав участь у боях як солдат – автоматник, згодом був працівником дивізійної газети. Демобілізувався 1946, наступного року закінчив згадану школу в Тульчині. Працював фельдшером, а з 1953 – учителем в рідному селі. В 1953-1960рр. навчався заочно на філологічному факультеті Вінницького педагогічного інституту. Був членом Вінницького обласного літоб’єднання. 1955 року перейшов на редакторську роботу у видавництво «Молодь» у Києві. Згодом працював у інших видавництвах та редакціях журналів. Перший вірш надрукував 1983 року у вінницькій обласній газеті «Молодий більшовик». Перша поетична збірка «Над Бугом –рікою» вийшла 1955р. У наступні роки видав книги лірики: «Там, серед поля» (1958), «Обрій» (1959), «Тятива» (1963), «Переселення зірниць» (1972), «Дорога через молодість»(1973), «Руки над колосками (1977), «Пізня райдуга» (1984), «Мелодія високої трави» (1988) та інші. Ряд віршів було покладено на музику. Особливої популярності набули пісні «На калині мене мати колихала» та «Підкручу я чорнії вуса» (муз. В. Верменича). Пише вірші для дітей, які склали 13 збірок: «Киця прокидається», «У роботі щохвилини помагають нам машини» (1959), «Буслові імена» (1968), «Яблука для мами» (1969), «Острів Зеленого Селезня» (1972), «Кличемо горличку» (1979), «Живе дзеркальце» (1984) та інші А.П.М’ястківський –автор романів «Жито на камені» (1960), «Місяць  вересень» (1965), «Земля –не мачуха» (1974), «Іван Отара», «Лють» (1996), повістей «Вирій» (1965), «Хлопці з Бубни» (1967), «червоні черешні» (1971), «Через вогонь» (1971; про академіка Д.Заболотного), «Фет – Фрумос і Котигорошко»

(1978), книг новел і образків: «При світлі соняшників» (1967), «Айстри минулої осені» (1981), «Після п’яного дощу» (1989) і п’єс: «Донька Білої Берези» (1970); йшли на сцені Вінницького обласного театру ляльок 1975),»Бенгальський килим» (1980), низки перекладів з білоруської, єврейської, румунської, таджикської та інших мов. Член СПУ з 1955р.

17 листопада 2003 року А.П.М’ястківський помер.

Видання творів А.П.М’ястківського.

  • .М'ястківський, А.П. Там серед поля: поезії[Текст] /А.П.М'ястківський.-К.: Рад. письменник, 1958. -155с.
  • .М'ястківський, А.П. Жито на камені: роман[Текст] /А.П.М'ястківський. –К.: Молодь, 1960.-244с.
  • М'ястківський, А.П. Вирій: повість[Текст] / А.П.М'ястківський.-К.:Молодь,1962.-120с.
  • М’ястківський, А.П.Тятива[Текст] / А.П.М'ястківський.-К.: Рад. письменник, 1963.-96с.
  • М'ястківський,.А.П. Проводи серпня [Текст] /А.П.М'ястківський.- К.: Рад. письменник,1966.-87с.
  • М'ястківський,А.П. Червоні черешні[Текст] /А.П.М'ястківський.- К.: Молодь,1971.-200с.
  • М'ястківський, А.П. Через вогонь: повість[Текст] /А.П.М'ястківський.-К.:Веселка,1971.-168с.
  • .М'ястківський,А.П. Острів зеленого селезня: оповідання та казки[Текст] /А.П.М'ястківський   .-К.:Веселка,1972.-87с.
  • .М'ястківський, А.П. Дорога через молодість[Текст]./А.П.М'ястківський -К.: Дніпро,1973.-215с.
  • .М'ястківський, А.П. Веселий пилосос: Вірші[Текст] /А.П.М'ястківський.-К.:Веселка,1973.-16с.
  • .М'ястківський ,А.П. Земля не мачуха[Текст] А.П.М'ястківський.- К.: Рад. письменник,1974.-207с.
  • .М'ястківський, А.П. Таємниця вогню[Текст] А.П.М'ястківський.-К.:Молодь,1976.-72с.
  • .М'ястківський, А.П. Мов ключ журавлиний[Текст] /А.П.М'ястківський.-К.:Молодь,1976.-64с.
  • .М'ястківський, А.П.Руки над  колосками[Текст] /А.П.М'ястківський.- К.: Рад. письменник,1977.-128с.
  • М'ястківський, А.П. Куди пішов дощик: оповідання [Текст] /А.П.М'ястківський.-К.:Веселка,1979.-128с.
  • .М'ястківський А.П.Айстри минулої осені [Текст]/А.П.М'ястківський. -К.: Рад. письменник, 1981.-247с.
  • .М'ястківський, А.П Сама в хаті[Текст] /А.П.М'ястківський.-К.:Веселка,1982.
  • .М'ястківський,А.П. Іванів вогонь: Поезії[Текст]/А.П.М'ястківський.-К.: Рад письменник,1983.-134с.
  • М'ястківський,А.П. Пізня радуга: поезії[Текст] /А.П.М'ястківський.-К.:Молодь,1984.-120с.
  • М'ястківський,А.П. Живе дзеркальце: Вірші[Текст] /А.П.М'ястківський.-К.:Молодь,1984.-31с.
  • М'ястківський, А.П Моє село.[Вірші] /А.П.М'ястківський //Сільські новини.-1986.-6 вересня.
  • М'ястківський, А.П. Жито на камені: роман[Текст] /А.П.М'ястківський.-К.: Дніпро, 1986.-382с.
  • М'ястківський, А.П. Іван Отара: роман[Текст] /А.П.М'ястківський.-К.: Рад. письменник, 1987.-279с.
  • М'ястківський,А.П. Після П’яного дощу: Сатиричні та ліричні оповідки[Текст] /А.П.М'ястківський –К.: Молодь,1989.-280с.
  • М'ястківський, А.П. Одеса –мама: повість /А.П.М'ястківський // Сільські новини.-1990.-6 січня, 27 січня, 15 лютого, 24 лютого.
  • М'ястківський. А.П. Сусанна: коротка повість /А.П.М'ястківський // Київ. -1991.-№11.-с.40-44.
  Рябий Микола Олександрович ( 07.12.1936 -

  Народився Рябий М.О. 07 грудня 1936 року в с.Заболотне, Крижопільського району, Вінницької області.

Прозаїк. Закінчив Київський гірничий технікум (1956). Працював майстром на шахті. Закінчив факультет журналістики Київського університету (1967) і працював у пресі, зокрема в редакції «Вінницької правди». Перша книга – збірка оповідань «Тост за не впольованого оленя» - побачила світ у 1967р. Опублікував повісті «Чутки про смерть перебільшено» (1975; про життя свого земляка, визначного вченого Д.К.Заболотного), «Джерела під зорями» (1975), «Аве віта» (1985), «Два крила» (1986). Задумавши створити багатотомну хроніку прадавнього роду Земледухів – од скитських часів до наших днів - частково реалізував цей задум у романах «Берег» (1974), «Вікна» (1977), «Земледухи» (1985). Йому належать також романи «Великий літній трикутник» (1978), «Вогнище» (1981), «Облава на озброєного вовка» (1986; у співав.), «Ще не вмерла Україна» (1994; республіканська літературна премія ім. М.М.Коцюбинського). В останньому йдеться про українську національно – визвольну революцію 1917 – 1920рр. Упорядкував книжку «Павло Халебський. Країна козаків» і написав коментарі до неї (1995).Членн Національної спілки письменників України з 1976р.

Видання творів

 М.О.Рябого

  • Рябий М.О  Чутки про смерть перебільшено: повість /М.О.Рябий. – Одеса: Маяк, 1975.-183с.
  • Рябий М.О  Джерела під зорями /М.О.Рябий. –Одеса, 1975. -99с.
  • .Рябий М.О. Вогнище: Роман. /М.О.Рябий – Одеса: Маяк, 1977. -271с.
  • Рябий М.О. Вікна /М.О.Рябий. –К.: Молодь, 1977.-213с.
  • Рябий М.О. Великий літній трикутник: роман /М.О.Рябий. –К.:Рад. письменник, 1978.-240с.
  • Рябий  М.О. Пісня. Уривок з роману /М.О.Рябий // Вінницька правда. 1979.-22 лютого.
  • Рябий М.О. Зрозумій мене, синку: Оповідання /М.О.Рябий. –Ранок.- 1980. -№5.- С.20-21.
  • Рябий М.О. Закриття сезону: уривок з роману «Вогнище» /М.О.Рябий //Україна. – 1980.-№7. –С.144.
  • Рябий М.О. Два Романа о любви: романы /М.О.Рябий. –М.: Сов.писатель, 1982.-510с.
  • Рябий М.О. Земледухи: роман /М.О.Рябий. –К.:Рад. письменник, 1985.-455с.
  • Рябий М.О. Берег: /М.О.Рябий -К. :Дніпро, 1987.-200с.
  • Рябий М.О. Їхали козаки, гуркотів їх трактор: маленька повість про велике різдвяне полювання. /М.О.Рябий // Подолія. -1992. -16 червня.
  • Рябий М.О. Умерти в мертвому селі: оповідання /М.О.Рябий // Вінниччина. -1992.-25 квітня.
  • Рябий М.О. Ловили «Націоналістів».Образок з натури /М.О.Рябий // Вінниччина. – 1992.-28 липня.
  • Рябий М.О. Неврологічний роман: оповідання/ М.О.Рябий // Вінниччина. – 1992. – 23 жовтня.
  • Рябий М.О …І сотвори собі вічную пам’ять: оповідання/М.О.Рябий .- Ранок. -1992. -№35. –С.15-16.
  • Рябий М.О. Він, вона і тепле море: новела  /М.О.Рябий //Жінка. -1992.-№8. –С.22-24.
  • Рябий М.О. Каша, якої ніхто не їв: мисливські усмішки /М.О.Рябий // Вінниччина.- 1994. -12 лютого.- С.3.
  Сиротюк Микола Йосипович видатний літературознавець, прозаїк ( 09.07.1915 - 29.10.1984)

Видатний літературознавець і прозаїк науковий співробітник інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, а згодом доктор філологічних наук, професор, член Спілки письменників СРСР. Народився  9 липня 1915р. в с. Теклівка Крижопільського району, що  на Вінниччині.

Після закінчення 7-річної школи колгоспної молоді навчався в Тульчинському технікумі політосвіти, в десятирічці на Донбасі. В 1941 закінчив історичний факультет Одеського університету. Учасник другої світової війни. Учителював, працював інспектором Одеського обласного відділу народної освіти, завідував сектором пропаганди і агітації Одеського обкому КПУ. Водночас писав оповідання, виступив у процесі із статтями. Після закінчення аспірантури Одеського педагогічного інституту захистив кандидатську  дисертацію (1953). В 1956р. видав першу літературознавчу працю «Микола Трублаїні». Працюючи  в інституті літератури ім.. Т.Г.Шевченка АН України, Сиротюк М.Й. видав монографії «Українська історична проза за 40 років» (1958), «Іван Микитенко» (1959), «Український радянський історичний роман» (1962). Остання лягла в основу докторської дисертації (1963). Йому належать також праці «Живий перегук епох і народів. Ідеї інтернаціоналізму в українському історичному романі» (1981), «Зінаїда Тулуб» (1968). Перші оповідання видруковано в 40-х на сторінках альманаху «Літературна Одеса». Автор книги оповідань «На дорогах тернистих» (1961), повістей «Сестра» (1960), «Серце кликало» (1971), романів «Побратався сокіл» (1964), «Забіліли сніги» (1970), «На крутозламі» (1980). Член СПУ з 1953р.

Пішов з життя 29 жовтня 1984 року.

Література.

Видання творів М.Сиротюка

  • Сиротюк, М. На крутозломі: Роман. /М.Сиротюк.–К: Рад. письменник, 1980.- 479с.
  • Сиротюк, М. Живий перегук епох і народів ідей інтернаціоналізму в українському радянському історичному романі /М.Сиротюк. – К.: Дніпро, 1981.- 248с.
  • Сиротюк, М. Великий благовіст: роман у 2-х книгах /М.Сиротюк . –К.: Рад. письменник. 1983.-509с.
  • Сиротюк, М. Твори в 2-х томах. Т. 1. Забіліли сніги: роман /М.Сиротюк. – К.: Дніпро, 1984.- 663с.
  • Сиротюк, М. Турбаївці: роман, повість /М.Сиротюк.- К.: Рад. письменник. 1985. – 384с.
Спектор Семен Ісакович (нар. 25.07.1936р.)

Почесний громадянин м. Єкатеринбурга і Свердловської області. Семен Спектор народився 25 липня 1936 в селищі Крижополі Вінницькій області Української РСР в родині робітника.
У п'ятирічному віці  разом з родиною потрапив в зону німецькою окупації і три жахливі роки провів в гетто. Навіть малих там примушували працювати. Коли радянські війська підходили  до селища, німці вирішили знищити в'язнів, але не встигли. 16 березня 1944 селище Крижопіль було  звільнено. У 1953р. майбутній лікар закінчив школу. Професію вибрав ще в дитинстві, так як рідна тітка була доктором, начальником хірургічного госпіталю, пройшла всю війну. Повернувшись з фронту, вона сказала племіннику слова, які він запам’ятав  на все життя: «Професія лікаря не має мандатної комісії, вона не знає національностей, не знає ворогів і друзів. Вона знає одне – треба лікувати хвору людину ».
Однак після школи Спектора не прийняли в Московський медичний інститут Повернувся додому. Рік був робочим на заводі, потім подав документи в індустріальнийтехнікум міністерства будівельних  матеріалів, знаходиться в місті Чернівці. У  грудні 1956 Семен Ісаакович захистив диплом і за розподілом був направлений на Городецький цегельний завод в Львівській області. Протягом двох років працював начальником цеху випалу.
         У листопаді 1958 р. С. І. Спектора призвали на службу в армію.
Направили в Уральський військовий округ, де направили в зведений саперний батальйон, що стояв у Елані. Спочатку був курсантом,  згодом заступником командира взводу. Військову службу закінчив у званні старшини.
Після армії здійснилася дитяча мрія Спектора -  в 1961 р. він був зарахований на лікувальний факультет Свердловського державного медичного інституту. В інституті С. І. Спектор був обраний заступником секретаря комсомольської організації. Після закінчення медичного інституту запропонували місце в аспірантурі, на кафедрі гістології, але він вирішив, що важливіше і корисніше буде лікувати хворих. І в 1967 р. був зарахований лікарем ординатором_нейрохірургічного  відділення Свердловського психоневрологічного госпіталю, де лікувалися інваліди Великої Вітчизняної війни.
У травні 1973 р. за наказом обласного відділу охорони здоров'я, Згодом  Семена Ісааковича призначили начальником госпіталю. А в 1979 р. почалося будівництво нового госпітального містечка. По всій країні  проводилися суботники, зароблені на них гроші пішли на грандіозну будову. Залишаючись провідним хірургом госпіталю. С. І. Спектор став ще і виконробом. Всі найважчі непробивні питання він вирішував сам. Навесні 1983 перша черга нового госпіталю на 240 ліжкових місць відкрила двері для пацієнтів. Тепер двадцять шість спеціалізованих та оснащених відділень госпіталю вміщували 810 ліжок для хворих ветеранів. Одночасно був створений науковий центр. До 1997 р.  кількість ліжок зросла до 1200.
Завдяки старанням  Семена Ісааковича в місті Першо-Уральську з'явилося реабілітаційне відділення госпіталю – база «Сніжинка». Там продовжують лікування хворі, що пройшли стаціонар. В даний час надходять сюди і ветерани бойових дій  в Афганістані та Чечні. Єкатеринбурзький госпіталь  рахується  другим за величиною в країні після Московського, а по психоневрологічного профілю - єдиним в Росії. Він  представлений  новітнім устаткуванням, зокрема лабораторією мозгового кровообігу, лабораторією патофізіології старіння організму, ультразвуковими апаратами, що дозволяють виявити ракові захворювання, і магнітнорезонансним і комп'ютерним томографам, що дозволяють виявити вогнище захворювання з точністю до двох міліметрів.
За тридцять років роботи в госпіталі Семен Ісаакович особисто провів більше 200 тисяч консультацій, зробив близько 1360 операцій по видаленню субдуральної гематоми, 670 оперативних втручань по видаленню злоякісної пухлини спинного та головного мозку,безліч операцій з видалення грижі хребетного диска  та інших недуг. За свою волю, енергію, за організацію лікування  ветеранів воєн він нагороджений міжнародним орденом «Рицар Білого Хреста ». Також має медаль «За доблесну працю»,орден «Дружби народів» та «За заслуги перед вітчизною» 4_й ступені, «Почесний знак радянського комітету ветеранів воєн» і звання «Заслужений лікар РРФСР».
З 1970 по 1993 р. Семен Ісаакович був депутатом Верх Ісетського районної Ради міста Свердловська, а з 1994 по 1998 р. - депутатом обласної думи Законодавчих зборів Свердловської області.
У 1993 р. С.І.Спектору присвоєно звання почесного громадянина Єкатеринбурга.
У квітні 1997 р. Семен Ісаакович став заступником головою уряду Свердловської області по соціальній політиці.
Вже будучи начальником госпіталю, С. І. Спектор ще 12 років був пов'язаний з санітарною авіацією. Надаючи оперативну допомогу хворим, нейрохірург здійснював в рік до 60 вильотів по області.
Семен Ісаакович вважає, що такою ж важливою, як медична допомогу, повинна бути психологічна та соціальна реабілітація тих, хто повернувся з війни. Вони зазнали нетипову військову ситуацію, результатом чого з'явилися не тільки фізичні рани,але і важкі душевні травми. Важливо дати цим хлопцям гідну освіту, допомогти в їх соціально-побутових потребах. У вирішенні цих питань значу роль повинні зіграти реабілітаційні комплекси, а також санаторії та профілакторії.
Єкатеринбург 1991-2007 рр.. С. І. Спектор говорить, що сьогодні на перший план у нашому суспільстві виступає проблема гуманності. Милосердя до всіх хто цього потребує  у цьому людям має стати нормою життя.
У 2001 р. Семен Ісаакович був удостоєний звання почесного громадянина Свердловської області.
З грудня 2005 р. С.І. Спектор - директор інституту клітинних технологій. Це державна установа охорони здоров'я об'єднує учених_нейрофізіологов, які ведуть наукові і клінічні випробування в області медичного використання стовбурових клітин.

 

Народилась 8 лютого 1959р. в с. Заболотному Крижопільського району Вінницької області.

Поетеса. Закінчила Вінницький педагогічний інститут (1981). Працювала вчителькою української мови і літератури в с. Рогінцях Хмельницького району (1981-1982), с. Вербці Крижопільського району, інструктором Крижопільського РК ЛКСМУ (1983-1985). З 1985 - вчителька української мови і літератури Крижопільської ЗОШ №2 І - II ступенів.

Ця білява жінка з мальовничого містечка Крижопіль, що на благословенному півдні Вінниччини, який ще називають подільською Швейцарією, і справді вміє побачити, як «сивіє листопадовий поріг», почути, як «лопотить крильми хурделиця» вірить - «і понад всі печалі і вітрила помчу з птахами в небесах».

Перша збірка віршів «Освідчення» вийшла в 1999р. в Крижопільській районній друкарні, друга - «Прогулянка під дощем» - в 2000р. в Київському видавництві «Родина».

Вірші Н. Струтинської друкувались в колективних збірниках: «Подільська пектораль», (в-во Континент - Прим; 2003р.), «З любов'ю в серці» (в-во Континент - Прим, 2003р.).

Організатор і керівник шкільної літературної студії «Дивослово». З 1995р. -- незмінна ведуча літературних вечорів, які організовує і проводить літературно - мистецька вітальня при центральній районній бібліотеці.  Друкувалась в районній, обласній пресі, освітянських виданнях.

З липня 2004р. - член Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України.

 « І линуть на чистий аркуш паперу охайні рядочки вірша, а потім злітають у висоти безмежного неба білокрилим голубом».

Бібліографія

творів Н.І. Струтинської

  • Струтинська, Н. Осінні мотиви:[Вірш ]/Н.Струтинська // Сіл. новини.-1989.-2 верес.
  • Струтинська ,Н. Зимова ніч:[Вірш] /Н.Струтинська // Сіл. новини.-1992.-11лют.
  • Струтинська,Н. Пам’яті батька:[З поетичного блокнота. Крижопіль]/Н.Струтинська // Сіл. новини.-1992.-4 верес.
  • Струтинська, Н. Забутий осінній романс:[Вірш, присвячений вчителю О.К.Антошку] /НСтрутинська // Сіл. новини.-1994.-28 жовт.
  • Струтинська ,Н.Прощавайте Маестро:[Вірш] /Н.Струтинська // Сіл. новини.-1995.-6 черв.
  • Струтинська,Н. Пам’яті Назарія Яремчука  /Н.Струтинська// Сіл. новини.-1997.-19 лют.
  • Струтинська, Н. Тернова хустка:[Вірш] /Н.Струтинська / Сіл. новини.-1997.-8 берез.
  • Струтинська ,Н. Матері:[Вірш] ]/Н.Струтинська // Сіл. новини.-1997.-8 берез.
  • Струтинська ,Н. Мандрівка у травень:[Вірш] /Н.Струтинська // Сіл. новини.-1998.-10 черв.
  • Струтинська, Н. В полоні травня і любові…:[Поезії] ]/Н.Струтинська // Сіл. новини.-1998.-10 черв.
  • Струтинська ,Н. І знову я у класі, мов на сцені…:[Вірш] ]/Н.Струтинська // Сіл. новини.-1998.-10 берез.
  • Струтинська, Н. Дзвенить дзвінок…:[Вірш]  /Н.Струтинська// Сіл. новини.-1999.-10 берез.
  • Струтинська. Н. Аксіоми:[Вірш] /Н.Струтинська // Сіл. новини.-1999.-10 берез.
  • Струтинська, Н. Вірші для …Вас:[Вірш]/Н.Струтинська // Сіл. новини.-1999.-24 берез.
  • Струтинська, Н. Я в цей світ прийшла серед зими:[Вірш]/Н.Струтинська // Сіл. новини.-1999.-31 берез.
  • Струтинська ,Н. Дорога додому:[Вірш] /Н.Струтинська // Вінниччина.-1999.-15 травня.-С.2.
  • Струтинська, Н. Красива казка знов до моря кличе:[Вірш]/Н.Струтинська] // Сіл.новини.-1999.-10 лип.
  • Струтинська ,Н. У царстві конвалії:[Поезія] /Н.Струтинська // Сіл.новини.-1999.-31 серп.
  • Струтинська, Н. Мій краю зоряний:[Вірш] ]/Н.Струтинська // Сіл.новини.-1999.-7 верес.
  • Струтинська, Н. В обіймах соняхів:[Вірш] /Н.Струтинська // Сіл. новини.-1999.-7 верес.
  • Струтинська, Н. Повернення в літо:[Вірш] /Н.Струтинська // Вінниччина.-1999.-25 верес.-С.3 (Спец. вип. «Зоряна криниця»)
  • Струтинська, Н. Мальви:[Вірш] /Н.Струтинська // Вінниччина.-1999.-25 верес.-С.3 (Спец. вип. «Зоряна криниця»)
  • Струтинська, Н. Коли втомилася земля:[Вірш] ]/Н.Струтинська //Вінниччина.-1999.-25 верес.-С..3 (спец. вип. «Зоряна криниця»)
  • Струтинська ,Н. Аптека для душі:[Вірш] /Н.Струтинська // Сіл. новини.-1999.-28 верес.
  • Струтинська. Н. Та де ж ти ?:[Вірш] /Н.Струтинська // Сіл. новини.-1999.-12 жовт.
  • Струтинська ,Н. Опали незірвані вишні…:[Вірш] /Н.Струтинська // Сіл. новини.-1999.-12 жовт.
  • Струтинська, Н. Два глибокі смарагди…:[Вірш] /Н.Струтинська // Сіл. новини.-1999.-12 жовт.
  • Струтинська ,Н. Ніна Гнатюк:[Вірш] /Н.Струтинська // Сіл.новини.-2000.-8 лют
  • Струтинська, Н. Зустріч з Березнем:[Вірш] /Н.Струтинська // Сіл.новини.-2000.-28 берез.
  • Струтинська, Н. А я до тебе стежку вишию…:[Вірш] /Н.Струтинська // Сіл. новини.-2000.-28 берез.-с.4.
  • Струтинська, Н. Шовковиця:[Вірш] /Н.Струтинська // Сіл.новини.-2000.-19 верес.
  • Струтинська. Н. До українців:[Вірш] /Н.Струтинська // Сіл.новини.-2000.-19 верес.
  • Струтинська, Н. Вікно:[Вірш] /Н.Струтинська // Сіл.новини.-2000.-19 верес.
  • Струтинська Н.Що тобі сниться, серпню? Що сталося з калейдоскопом?:[Вірш] /Н.Струтинська // Сіл.новини.-2001.-28 серп.
  • Струтинська, Н. Щастя личить усім!:[Вірш] ]/Н.Струтинська // Сіл.новини.-2002.-29 січ.
  • Струтинська, Н. Рідне диво:[Вірші] ]/Н.Струтинська // Сіл. новини.-2003.-1 лют.
  • Струтинська. Н.Із Кряжу в Крим ходили чумаки:[Вірш] ]/Н.Струтинська // Сіл. новини.-2003.-19 лип.
  • Струтинська, Н. Ми ж українці:[Вірш] ]/Н.Струтинська // Сіл.новини.-2005.-6 верес.
  • Струтинська, Н.Реквієм:[Поезія] ]/Н.Струтинська // Сіл.новини.-2005.-28 жовт.- С. 4.

Книги :

  • Струтинська, Н. Освідчення: [Поезії]. /Н.Струтинська -Крижопіль, 1999.-32с.
  • Струтинська, Н. Прогулянка під дощем: Лірика. /Н.Струтинська -К.: Родина, 2000.-79с.

Література про життя і творчість Н.І.Струтинської.

  • Гандзюк, О. Звичних слів чаклунка:[Про творчий вечір Н.Струтинської]/О.Гандзюк // Сіл.новини.-1999.-6 берез.
  • Гнатюк, Н. Прогулянка під дощем:[Про книгу Н.Струтинської «Прогулянка під дощем»] /Н.Гнатюк // Вінниччина.-1999.-25 верес.-С..3 (Спец. вип. «Зоряна Криниця»)
  • Гонта, В. Освячене любов’ю рандеву:[Творчість Н.Струтинської] /В.Гонта // Сіл.новини.-2004.-25 травня.
  • Пашкалян, В. Золото її душі:[Про Н.І.Струтинську]/В.Пашкалян // Сіл.новини.-2000.- 8 лютого.                         

 

Микола Петрович Трублаїні

         25 квітня 1907року в с. Вільшанці, М’ястківської волості, Ольгопільського повіту, Подільської губернії ( тепер Крижопільського району, Вінницької області) народився Микола Петрович Трублаїні (справжнє прізвище Трублаєвський).

В 1915 році його віддано до Немирівської гімназії. Але гімназії він не закінчив, розпочалася громадянська війна. Восени 1932 року Трублаїні призначено завідувачем Скритського сільбудинку. Влітку 1924 року родина Трублаєвських переїхала до містечка М’ястківки (нині Городківка). У М’ястківці Трублаїні розгортає свою кореспондентську діяльність. Буваючи в сусідніх селах, він збирає матеріали, опрацьовує їх і надсилає до газети «Червоний край».

     Згодом у Вінниці М.Трублаїні стає штатним співробітником, організатором роботи з периферійними сількорами «Червоного краю», а в 1925р. редакція газети посилає його на Всеукраїнські курси журналістики при ЦК КП(б) в Харкові. Навчаючись на курсах, Трублаїні водночас пише до різних газет, бере участь у роботі юнацької письменницької організації «Молодняк»

Після закінчення  курсів Трублаїні стає співробітником «Вістей». Тут, у «Вістях», і починається літературна робота молодого журналіста.

В 1932р. розпочалася експедиція  всесоюзного Арктичного інституту на криголамі «Русинов». На  його борту  був і Трублаїні. Пройдений в експедиціях шлях, Микола Петрович описав у своїх творах «Лахтак», «Людина поспішає на північ» та інші.

В середині  30-х років розгортається  робота Трублаїні в Харківському Палаці піонерів. Ним був організований перший в СРСР клуб юних дослідників Арктики, члени якого теж здійснили першу піонерську експедицію за Полярне коло.

 Війна застала Трублаїні на посаді директора Харківського філіалу видавництва «Радянський письменник».

22 вересня  1941 року задоволеного клопотання Трублаїні про відправку на фронт – він поїхав у діючу армію і 24 вересня вже був у редакції фронтової червоноармійської газети «Знамя Родины».

4 жовтня 1941 року Трублаїні  був тяжко  поранений осколком бомби. Коли фашистські літаки відлетіли, машина редакції, в якій лежав  закривавлений письменник, знову рушила в дорогу. Лише через чотири години доїхали до села, де стояв санпоїзд. До госпіталю письменник не доїхав, він помер у поїзді в ніч з 5 на 6 жовтня 1941 року і похований при залізничному полотні недалеко від м. Ровеньки, Ворошиловградсько області.

Володимир Олександрович Яворівський

11.Х 1942р. с. Теклівці, Крижопільського району Вінницької області.

Прозаїк, публіцист, громадський діяч. Закінчив філологічний факультет Одеського університету (1964).

Працював у редакціях газет «Запорізька правда», «Прапор юності», «Ленінська молодь», на радіо в Запоріжжі, кіносценаристом Львівського телебачення, літконсультантом, референтом СПУ, зав. відділом прози і заступником головного редактора журналу «Вітчизна», секретарем правління СПУ. Один з засновників Народного руху  України. Очолював у ній певний час комісію з питань чорнобильської катастрофи. Автор книг оповідань повістей «А яблука падають» (1968), «Гроно стиглого  винограду» (1971), «З висоти вересня» (1984), книг публіцистики «Крила, вигострені небом» (1975), «Тут, не землі» (1977), «І в морі пам’ятати джерело» (1980), «Право власного імені» (1985), романів «Ланцюгова реакція» (1978), «Оглянься з осені» (1979), «Автопортрет з уяви» (1981), «А тепер – іди» (1983), «Марія з полином в кінці століття» (1988), вибраних творів у 3 –х томах «І засурмів янгол..» (1993). За художньо – документальну повість «Вічні кортеліси»

відзначений Державною премією УРСР їм. Т.Г.Шевченка

(1984). Член СПУ з 1971р. Голова Національної спілки письменників України, відомий політик – опозиціонер.

Література.

Про життя і творчість Яворівського В.О.

  • Москалець, В.Знову щебечуть діти: [Про книгу Яворівського В. «Вічні Кортеліси»]/ В. Москалець // Сільські новини. -1986. -30 жовтня.
  • З – над Божої ріки: Літ словн. Вінниччини. – Вінниця: Континент – Прим, 1998.-350с.
  • Гандзюк, О. Крижопільщина літературна: [Про письменників Крижопільського району] /О.Гандзюк //Сіл. новини. – 2001. -5 серпня.

Видання творів В.О.Яворівського

  • Яворівський, В.О. Крила, вигострені небом: Нариси /В.О.Яворівський. –К.:Молодь, 1975.-112с.
  • Яворівський, В.О Ланцюгова реакція /В.О.Яворівський. –К.: Рад. письменник, 1997.-496с.
  • Яворівський, В.О Тут на землі. Нариси/ В.О.Яворівський. –К.: Молодь, 1976.-168с.
  • Яворівський, В.О Солодка сіль: [Нарис про Героя Соц. Праці М.Я.Діброву] /В.О.Яворівський // Вітчизна. -1979. -№9.-С.181 – 161.
  • Яворівський, В.О І в морі пам’ятати джерело: Нариси /В.О.Яворівський. –К.: Молодь, 1980.-240с.
  • Яворівський, В.О Вічні Кортеліси: Повість/В.О.Яворівський. – К.: Молодь, 1981.-152с.
  • Яворівський, В.О Автопортрет з уяви: Роман /В.О. Яворівський. – К.: Дніпро , 1982.-166с.
  • Яворівський, В.О А тепер – іди: Роман /В.О.Яворівський. – К.:  Молодь, 1983. -200с.
  • Яворівський, В.О З висоти вересня: Повісті. Оповідання. /В.О.Яворівський –К.: рад. письменник, 1984.-319с.
  • Яворівський, В.О Оглянься з осені. Автопортрет: Роман /В.О.Яворівський. – К.: Дніпро, 1984. -431с.
  • Яворівський, В.О Право власного імені: Нариси, статті, есе/ В.О.Яворівський. –К.: Молодь, 1985. -200с.
  • Яворівський, В.О Марія з полином в кінці століття: Роман/ В.О.Яворівський. –К.: Дніпро, 1987.- 191с.
  • Яворівський, В.О Що ж ми за народ такий ?. Публіцистика /В.О.Яворівський. – К.: Укр. письменник, 2001. -295с.
  • Яворівський, В.О День переможених: Повісті, новели/В.О.Яворівський. – Львів: Піраміда, 2004. – 280с.

 

E-Mail: *

Пароль: *


Ще не зареєстровані? Реєстрація